Олександр Слюсар про перші місяці війни для Дівичківської громади: "Військові поряд – це наш захист"

Ранок 23 лютого. На мобільному голови Дівичківської громади Олександра Слюсаря раз по раз з’являються повідомлення «розвідка зафіксувала рух російської колони в напрямку Чернігівської області», «повітряна тривога», «в небі помічені шахіди». Він після кожного такого сповіщення акуратно повертає телефон на вертикальну підставку на робочому столі. Після паузи каже: «Ну нічого…» і продовжує розмову. Про те, як наступного дня почалася війна. Рік тому. І як ці дні пережила їхня громада.

Військові поряд – це захист

Особлива тривожність по всій країні наростала ще з початку року, всі завчасно готувалися, але, звісно, війни не чекали. А 24 лютого ми прокинулися вранці від звуків вибухів у Бориспільському аеропорту. Нам їх було добре чутно. За хвилин сорок наша команда зібралася на роботі. У перші ж години повномасштабного вторгнення рф ми всі наші дії чітко скоординували з військовими, – Олександр Миколайович лаконічно переповідає про найстрашніший ранок в житті кожного українця.

Олександр Слюсар згадує перші дні початку повномасштабної війни росії проти України

Всі мешканці Переяславщини воліли знати тоді передусім про справи і ситуацію саме в цій громаді, зважаючи на її особливе розташування. Те, що поруч базувалися військові, хтось вважав полегшенням, а хтось зоною небезпеки насамперед через прицільні ракетні обстріли рф.

– Хто б що не думав тоді, але я вважаю, що військові поряд – це наш захист, так було тоді і так є зараз. Ми почуваємося безпечніше, попри все. У нас є співпраця з ними, чітка координація дій з перших годин, і це важливо, – наголошує Олександр Слюсар. Водночас зізнається, що саме ті перші дні початку широкомасштабної війни були найскладнішими, найважчими, повсюдно відчувалася велика тривога людей.

Віра в силу фейсбуку

Олександр Слюсар зранку 27 лютого 2022 року вийшов у перший свій прямий ефір на фейсбуці зі зверненням до людей. Сорок секунд про те, що ситуація в громаді стабільна, контрольована і працює патруль самоооборони. Закликав не розповсюджувати фейки, паніку, і зберігати спокій. Надалі це робив регулярно.

– Чи допомогло це людям заспокоїтися, варто запитувати у них, але я старався це зробити, сподіваюся, їх це підтримало. Мешканці були налякані, а достовірну інформацію вони могли почути тільки від влади. Я не слідкував, чи робили це інші голови громад, просто розумів, що людям це потрібно. Добре, що був зв’язок, і була ця можливість спілкуватися.

"У нашій теробороні зі зброєю було близько 700 осіб"

Олександр Слюсар зауважує, що в них хоч і зібралася така велика кількість добровольців, але завдяки професійності командирів всі діяли чітко. Зокрема, з обліком зброї не було жодних проблем, коли настав час – прозвітували за кожен автомат, за кожен патрон.

Коли офіційно почали створювати в громадах ДФТГ, командирів-добровольців Дівичківської громади саме в той час призвали до лав ЗСУ, а знайти їм заміну не встигли до визначеної дати. Тому вирішили все ж формувати свою роту охорони громади, але її підпорядкування перевели до Переяславського ДФТГ-2. Наразі в роті близько 70 осіб, які мають зброю. Громада облаштувала належну зброярню з цілодобовою охороною і сигналізацією.

Голова громади видає форму для ДФТГ

– Ми з першого дня взялися за матеріальне забезпечення роти. Придбали для хлопців комплекти форменого літнього і зимового одягу, взуття, рації та іншу необхідну амуніцію. Також оплачуємо пальне, у бюджеті на це є гарантована сума коштів до кінця червня.

За слів голови громади, загалом на утримання своєї роти охорони ДФТГ за рік з бюджету витратили майже 700 тисяч гривень. Команди роти чергують на позиціях, визначених наказом командира, на території всіх сіл у період комендантської години, на «Пунктах незламності», які спочатку працювали цілодобово. Зараз у сільській місцевості немає в цьому необхідності, тому ці пункти відчинені з 8-ї до 20-ї. Спільно з поліцією учасники роти ДФТГ проводять рейди та відпрацювання в селах, і це відчутно зменшило кількість крадіжок.

Вибіркові матеріали

Валентина БАТРАКГоловна редакторка